Процес соціалізації в первинних і вторинних групах  

Процес соціалізації в первинних і вторинних групах

Велика частина дослідників процесів соціалізації сходяться на тому, що визначальне

значення має первинна соціалізація, яка здійснюється у сім’ї. Зокрема, первинна

соціалізація визначає не тільки загальносоціальні форми поведінки, але й

відмінності в мові, одязі, відносинах між батьками і дітьми тощо. Джерелом такого

сильного впливу сім’ї на дитину є особистісна зацікавленість сімейної групи, заснована

на кровній спорідненості.

Залежно від рівня авторитету кожного з батьків сила сімейного впливу на дитину

може зростати чи слабшати. Саме первинна соціалізація надає процесу розвитку особистост

і різну спрямованість. У характері спрямованості особливу роль відіграє орган

ізаційна культура. Вона передається як супровід особистого «Я», яке дитина будує

за допомогою інших. Культура вноситься ззовні і концентрується навколо особистої

концепції індивіда, переплітаючись з тими соціальними ролями, які людина покли

кана грати у своєму майбутньому. Останні співвідносяться з цінностями особистості,

які вона і намагається регулювати.

Якщо розглядати сім’ю як первинну соціальну групу, яка здійснює соціалізацію

дитини, то треба мати на увазі, що сім’я є сполучною ланкою між дитиною й іншими

соціальними мікро- і макроструктурами (системами). Тому рівень відповідності сімейних

(групових) і загальсоціальних цінностей, пропонованих дитині для засвоєння,

може бути різними, аж до повного антагонізму.

Ця опосередкованість робить сімейну групу до певного часу майже єдиним

інтерпретатором цінностей, що панують у різних соціальних структурах, з якими

зштовхнеться людина в майбутньому. Таким чином, у сім’ї закладається тип структури

майбутньої поведінки, характеру інтеграції (чи адаптації) індивіда в суспільство.

Чим більш конфліктною, проблемною буде первинна сімейна група, тим конфл

іктнішим буде входження індивіда і у вторинні групи й у соціальну структуру сусп

ільства.

Тому ми вважаємо, що при аналізі процесу соціалізації первинна група становить

особливий інтерес. Значення міжособистісних відносин у сімейній групі (батьки

– діти, чоловік – дружина, старше – молодше покоління) важко переоцінити, тому

що вони визначають рівень довіри дитини до інформації, що виходить від членів сім’ї,

яка до певного віку слугує для дитини основним каналом комунікації.

В основі соціалізації лежить одна з важливих проблем формування рольової повед

інки людини, яка визначається значною мірою якістю рольового доведення матер

і, батька, бабусі, дідуся тощо. Відносини дитини і членів сім’ї можуть характеризуватися

різними типами міжособистісних взаємодій, які будуть екстраполюватися і

на типи взаємозв’язку дитини з іншими соціальними структурами, а також на бачення

рольової концепції власної поведінки. Отже, можна говорити про те, що саме сім’я

дає «образ світу», в якому повинна жити дитина. Якщо вплив сім’ї на дитину настільки

великий, то можна вважати, що основа зміни соціальних структур і типів соціальних

взаємодій у суспільстві полягає в сім’ї, тому що процес соціалізації одночасно є процесом

соціальних змін, соціальних перетворень.

До соціалізації у вторинних групах індивід підходить з уже сформованою самосв

ідомістю (структурою цінностей, зразків поведінки, сформованим «образом» сусп

ільства). У цей час він стає членом різних соціальних груп: навчальних і виробничих

колективів, кола друзів тощо. Істотно змінюється і характер його взаємодії з цими

групами. Якщо ефективність сімейного етапу соціалізації відносно не залежить від

дитини, особливо в перші роки її життя, то соціалізація у «вторинних групах» рівною

мірою визначається як особистісними характеристиками суб’єкта, що соціалізується,

так і соціальними показниками групи, тобто зовнішніми факторами. Отже, можна

стверджувати, що в процесі соціалізації у вторинних групах зміна соціальних структур

відбувається і під впливом індивідуальних цінностей.

Включення нових членів групи змінює групову свідомість, групові оцінки, образ

суспільства доповнюється новими уявленнями.

На етапі соціалізації у вторинних групах актуалізуються проблеми групової ідентиф

ікації («свої», «чужі») і формуються групові інтереси й установки на той чи інший

характер діяльності. Особливу роль у цей період починають відігравати мова і символи.

Останні отримують свій зміст чи соціальне значення як результат ролі (ролей),

яку відіграє індивід у взаємодіях і комунікаціях. Цей фактор має важливе методолог

ічне значення, тому що дає уявлення про природу символів. Їх зміст значною мірою

визначає самосвідомість і поведінку людини, характер відображення реальних соціальних

відносин.

На етапі соціалізації у вторинних групах, як правило, виявляється і «роздвоєння

людської сутності», якщо первинний етап формування особистості заклав у свідомість

індивіда уявлення, що не відповідають реальності. Ця невідповідність реальності уявленням

про неї може стати джерелом як асоціальної, так і конформістської поведінки

людини. Однак виникнення форм поведінки, що відхиляються, пов’язано не тільки

з внутрішнім конфліктом свідомості індивіда, але а з характером груп, у які він включа

ється в процесі дорослішання.

На етапі підліткового віку актуалізації сексуального інтересу в процесі соціалі-

зації зростає значення неформального спілкування. Неформальні групи і структури

починають відігравати в житті людини особливу роль, конкурують з авторитетом сім’ї.

Саме в неформальних групах, на відміну від формалізованих (наприклад, шкільних

чи трудових колективів), символіка здобуває особливу роль, сприяє згуртуванню групи.

Вона може мати як матеріальні символи (наприклад, одяг «хіппі» чи «металістів»),

так і духовні (у виді ідей і гасел). Як правило, такі групи мають свою субкультуру і

зразки поведінки, форми соціального контролю за своїми членами.

У групових відносинах такого типу складаються і певні мовні штампи і навіть

певні «групові» закони.

Значення думки цих груп настільки важливе для індивіда, що він, за зауваженням

американського соціолога Ч. Х. Лантухи (1864-1929), заперечує самого себе,

регулює свою поведінку згідно з поведінкою референтної групи, щоб бути тотожним

їй. Тому спрямованість неформальної групи, в яку включається індивід і з якою

він себе ідентифікує, буде визначати тип свідомості і поведінки його самого, а отже,

і характер соціалізації. Чим більш значущою для індивіда є дана група, тим більше

він намагається себе з нею ототожнити. Тому можна погодитися з концепцією

Дж. Г. Міда, відповідно до якої поведінка індивіда визначається тим, що він оцінює

себе з точок зору інших, тобто приймає на себе роль інших осіб.

Поряд з формально важливими соціальними структурами (навчальними, профес

ійними тощо), у які повинен інтегруватися індивід, неформальні групи також

виконують роль соціального контролю в процесі соціалізації. Якщо для перших соц

іальних структур спектр видів контролю визначається дихотомічно: «згода» чи «примус

», коли індивід не виконує узяті на себе ролі, то неформальні структури впливають

на своїх членів через груповий авторитет чи лідерство. Хоча й у них може існувати

примус (наприклад, у групах з формами поведінки, що відхиляються, особливо в

групах злочинців).


8005065542223127.html
8005148039760189.html

8005065542223127.html
8005148039760189.html
    PR.RU™